Славське-Рок: гори-сонце-музика-ідея.

І поки увага доброї частини інтернету прикута до скандалу зі Свіржем, “Фестивалі” розкажуть вам про добрий, веселий і абсолютно нескандальний “Славське-Рок”.

… Чим прекрасне Славське (якщо гори, гірські потічки і просто зелені схили вважати не прекрасним, а вже просто звичним) – то це готовністю місцевих жителів до навали туристів. І не важливо, чим ви приїзжаєте до Славського – електричкою, маршруткою чи власним автотраспортом або просто пробуєте пробратись пішим “нелегалом” – місцеві бізнесмени вже чекають на вас. “Таксі, таксі, кому таксі”, “кому в центр, кому на гору”, “а їдемо у ….”, “веземо в гірський похід”, “сувеніри, сувеніри, хендмейд щойно з рук майстра” (на хендмейді написано “Раки и пиво, чтобы жить красиво!”). Таксі колоритні, хоча ці життєствердні “уазіки” бачив, мабуть, кожен, хто хоч раз приїдив до Славського. Іншим транспортом переміщатись українськими Карпатами можна, але не варто.

І тут ми плавно переходимо до першої цілі, яку ставлять перед собою організатори фесту “Славське-Рок” – більше інфраструктури, хорошої, різної. Хоча б тих же доріг. Досить, мовляв, автолюбителям бити ходові та відтискати сідниці на вітчизняних дорогах, полеглих в нерівному бою з часом та людьми. Директор фестивалю Сергій Харчук навіть запропонував написати колективного листа усій українській владі та в ООН і Спортлото з вимогою повернути дорожню цивілізацію в Карпати. Але пам’ятаючи про безліч колоритних “уазіків”, які так ідеально переміщаються горами, і доповнюють собою усю карпатську екзотику, здається мені, що дороги в Славському потрібні лише поодиноким туристам та пану Сергію. Це теж бізнес, по-карпатськи.

Для туристів не поодиноких, а зовсім навіть компанійських та невибагливих до побутових умов, організатори забезпечили територію під наметове містечко. Хоча по великому рахунку, активні фестивальники спроможні організувати свою наметову стоянку фактично будь-де. Наприклад на мальовничому острівці між двома гірськими потічками. Або на подвір’ї закинутого будинку, як це зробила компанія “Фестивалів”. В цьому місці повинна розміщуватись спеціальна подяка Василю Васильовичу, який люб’язно дозволив нам трішки похазяйнувати на кількох десятках квадратних метрів скошеної трави абсолютно безкоштовно, тобто даром. (Уявили собі, так? В туристичному місці – і раптом даром. От і ми ошаліли) {СПЕЦІАЛЬНА ПОДЯКА}. Інтригуюча та містична легенда про закинутий будинок, в народі “проклятий”, була записана компанією “Фестивалів” у спеціальному блокноті та розвовсюджується таємно в якості фестивального бонуса

Намети, багаття, пісні під гітару і без, алкоголь в межах чи без них…І спорт – ти життя! Це для тих, кому було мало наметів, багаття і пісень. Особливо непосидючі могли кататись на велосипедах, ходити в гори без мети чи по гриби, цілитись у випадкових перехожих фрізбями або відчути себе фауною джунглів, балансуючи на мотузках над прохолодним потічком у “Вірьовочному” парку. Менш активні громадяни реалізовували своє єднання з природою шляхом пересування по потічку безпосередньо ногами.

Керамічний симпозіум з цікавими зразками гончарства, колажі та інсталяції, як протест проти засмічення природи в рамках екологічної програми та інші цікаві моменти збереглись у вигляді візуального захвату, тому словами відображені не будуть. Проте обов’язково знайдуть своє місце у фотозвіті.

А що найважливіше на будь-якому фестивалі – це люди. Наприклад, яскраві ведучі – Оленка Росава і Місько Барбара (якого усі навколо чомусь називали Миськом). Яскраві не в плані флуорисцентності, ексцентричності чи особливого контакту з публікою, а вдалим поєднанням щирості Росави та саркастичного і в’їдливого гумору Барбари. Яскраві за саму свою присутність на сцені, коли затягуються паузи між виступами, коли “Плач Єремії” традиційно довго достраюється і потрібно говорити, кричати, смалити і влаштовувати майстер-класи по колективному підніманню рук-ніг чи обертальним рухам. За що вдячна публіка кидала на сцену відгуки і бюстгалтера.

Або музиканти. Ті, що створювали фон і настрій протягом усіх днів. Ті, що розважали сонну та змордовану сонцем публіку на денній сцені і ті, що запалювали і так розігріту від пива молодь на сцені вечірній.

Або організатори. Які щиро люблять те, чим займаються. Які справді переймаються місцем, в яке вони привозять тисячі новітніх хіппі. Люди, які несуть із собою ідею і намагаються поділитись нею з кожним. Хоча можливо не всі громадяни хочуть, щоб з ними ділились якимись ідеями, наприклад, такими незручними, як ідея прибирати за собою сміття або берегти природу. З такими людьми організатори ділились батогом і добрим словом. З журналістами організатори ділились цікавими планами та нестримним оптимізмом. “Фестивалі” натирили трохи оптимізму і тепер готові розповсюджувати його навколо активно та без дозволу.

І друзі. Вони найголовніші люди на фестивалях.  Друзі поділяться місцем в наметі, ложкою, горнятком та останнім кухлем пива. Друзі танцюватимуть з тобою під музику та, якщо потрібно, без неї. Друзі допоможуть знайти дорогу в табір. Друзі завжди складуть тобі компанію або залишать наодинці з…. Ви ж розумієте, якщо поруч з тобою друзі – фестиваль однозначно вдався!

А якщо поєднати усіх цих людей, додати хорошого звуку і доброго настрою – то отримаємо Славське-Рок: гори, сонце, музика, ідея.

Я люблю Карпати!

Цю та інші цікаві теми ви можете обговорити на Форумі Фестивалів.