Славське-Рок 2010. Довго. Без фото. Частина друга

Складно описувати фестиваль до якого одразу ставишся суб’єктивно. Я чесно визнаю, що ставлюсь до фестивалю Славське-Рок суб’єктивно позитивно. Тому що просто не уявляю, як може бути поганим фестиваль серед гір. Тому що просто не уявляю, як може бути менше, ніж позитивним фестиваль із стабільно прекрасною програмою. Тому що просто не уявляю, як можна не відчути задоволення, коли поруч чудова компанія.
Ах, ну звісно ж в усіх бочках меду є свої нюанси. Чарівне та містичне подвір’я, яке редакція фестивалів запланувала собі під наметове містечко виявилось окуповане людьми іншої культурної раси. Компанія, поруч з якою, ми таки розбили свій намет, виявилась абсолютно недостойною такої високої довіри і в певний момент викликала до життя усі найтемніші емоції, на які лише здатна моя добра душа. Хоча я впевнена, самі хлопці вважають, що вони супер потусили. (Користуючись нагодою, передаю їм привіт пекельний промінь по блютузу). Наступним гливким нюансом стало загальне “нехлюйство та хамство” фестивального народу. Це я до того, що милі таблички із закликами до чистоти та порядку не спрацювали…
Але чи можна закинути це як мінус організаторам? Очевидно, що ні. Крім варіантів масових розстрілів за залишену в неправильному місці пляшку та допуску на територію Славського після тестів на рівень АйКью, боротися із цими явищами складнувато, звісно ж )

Ну і щоб завершити вже одним махом з усіма нюансами дьогтю, згадаю одразу і про туалети. Їх було не те, щоби мало. Як раціонально зауважив дописувач в коментарях під попереднім звітом, на концертному стадіоні їх було нібито і в достатній кількості…Проте, зрозуміло, що для кількатисячного натовпу туалетів завжди буде мало. В нашому наметовому містечку він, зрештою, взагалі був один. І я голосно аплодую тим сміливим чи то божевільним, які відважувались увійти в кабінку toi-toi на третій день фесту. Ми ж, як люди балувані, проте терплячі, були абсолютно задоволені усіма наявними туалетами в закладі “Максім”, що люб’язно надавав їх стражденним (це не реклама, між іншим а здача козирного в усіх відношеннях фестового місця).
А тепер від приземленого до високого.
Погода сприяла, так би мовити. Сприяла довгим прогулянкам, веселим посиденькам та безумним пострибенькам.
Сприяла новим знайомствам та дружнім розвагам. Або спостеріганням за розвагами інших.
Н-д, коли частина редакції Фестивалів бадьоро демонстрували свої фізичні характеристики у вигляді небувалої тягучості в гігантському твістері, авторка цих рядків дотепно, як це тоді здавалось, коментувала їхні камасутрівські пози. В цей момент відбулось зворушливе знайомство з самцем оси Костею, який нахабно намагався їсти разом зі мною зефір.
Фестивальні знайомства та відкриття на цьому не завершились. Акустичний концерт гурту “ТаРУТА”, який йшов бонусом від організаторів після прес-конференції, став тим музичним якорем, який задавав настрій на усі подальші фестивальні концерти. Тому що після таких виступів розумієш, ЯК має звучати музика в Карпатах і що фольк (як і рок-н-ролл) живий та бадьорий. А особисте спілкування з солістом Їжаком додало відчуття отого самого позитиву, про яке я так настійливо згадувала на початку цієї статті та додало впевненості, що хороша музика буде (маємо надію не лише в Карпатах!)
І, якщо вже продовжувати музичну тему, то варто вкотре і вкотре сказати, тут організатори точно знали, що роблять. В перервах між підспівуванням та підтанцьовуванням ми не втомлювались зауважити, наскільки класно були виставлені звук та світло (світло, безумовно, стосується насамперед вечірньої сцени). О, звісно ж, якісь вимогливі професіонали, мабуть, зможуть знайти в цьому пункті відомі тільки їхньому утаємниченому колу недоліки, проте наш розпалений фестивалем погляд, помітив…точніше не помітив до чого придратись.
І, фінальний акорд, до музичної програми. Усі музичні гурти, які були нами помічені на фесті, як на денній, так і на вечірній сцені, очевидно, що прекрасні. Усім їм вдалось запалити свою частину публіки.
Але тут будуть дифірамби, слова захоплення, підлабзництва та просто таки непристойного захоплення гурту, заради якого безумовно та беззаперечно варто було їхати на цьогорічний Славське-Рок. Скажите, как его зовут? “Мертвий півень” та Місько Барбара. Вони мейд май дей, мейд май фест і мейд май фестивальне саммер! Поєднання старих та нових пісень, гостренькі політичні імпровізи, хоровий (із шаленою публікою) спів, традиційно ексцентричні танці, які не підтримував тільки лінивий (або нетверезо сплячий) і несамовите, улюблене, божевільне “ай до побачення”, що ще довгенько відлунювало нічними Карпатами.
З немузичної програми Славського нами було зафіксоване вже традиційне керамічне містечко на звичного вже для них острові та помічені учасники та організатори джип-тріалу зі “Славське-Рок трофі”.
Але мені, зрештою, програми вистачило. Плюс звісно, хороша компанія друзів, яку ніколи не варто забувати брати на фести із собою, та смачне дешеве пиво.
А зранку нам навіть вдалось знайти нерозчинну каву із автомата в одному з магазинчиків на вокзалі.
Очевидно після цього варто і завершувати звіт по Славське-Року. Тому що, якими б не були оті нечисленні мінуси, що вичерпались ще на початку моєї розповіді, плюсів, як ви бачите, назбирались суттєво більше
Тому, висновок для мене однозначний: на Славське-Рок 2011 їхати варто. І ми любимо Карпати!

пс. Можливо вам видастся, що звіт цей вийшов надто солодким та позитивним? Але ж я попереджала, буду писати суб’єктивно, оскільки не можу відкараскатись від ніжної любові до гір та року у горах

пс2. Ненавиджу Артура!