Сігет на власні очі. Частина перша

Автор – Андріана Федевич

Сігет … перше, з чим асоціюється це слово, так це купа позитивних емоцій, нових вражень і незабутніх відчуттів….

1. Сігет, як явище

Як всім напевно відомо, Сігет – це музичний фестиваль, який щорічно проводиться на мальовничому острові, що розташований посеред Будапешту (звідси і назва фесту – Sziget з угорської – «острів»). Острів, який на тиждень перетворюється на казкову країну повністю відірвану від реального світу…

Найбільша перевага його в тому, що там немає жодних вікових, расових, смакових, орієнтаційних обмежень – там збираються люди з усієї Європи і не тільки…

а також це просто рай для меломанів – понад 50 сцен з різноманітною музикою, шоу та перформенсами

Сігет – це місце в якому ти в будь якому випадку почуватимешся комфортно, безпечно і спокійно. Головне налаштуватись на позитив, розслабитись і насолоджуватись, а про решту вже подбала команда організаторів…

2. Sziget Crew

Організатори фестивалю заслуговують особливої поваги. Їм я присвятила окремий розділ своєї статті… Зібрати таку кількість виконавців, працівників і відвідувачів – не так вже й просто, а враховуючи те, з якою майстерністю все підготовлено, з якою точністю і пунктуальністю все відбувається і з якою швидкістю прибирається територія – взагалі здається неможливим… А головне те, що всі працівники дуже привітні і ввічливі… Хоч вони і поганенько спілкуються англійською (зрештою як і усі угорці), та я зуміла навіть потоваришувати з деким із них… Найбільше з усього дивує охорона…

таких лояльних security я ще ніде не зустрічала… за два роки відвідування фестивалю жодного разу не бачила, щоб вони когось били, ображали чи чіплялись до людей за нетверезий стан, слем чи щось на зразок цього… всі вони привітні, позитивні чуваки, які здебільшого лише допомагали і аж ніяк не заважали відпочивати…

Мушу сказати, що сміття на Сігеті не лише прибиралось з блискавичною швидкістю, але й сортувалось. Там всюди ставлять смітники для різного типу сміття, чого бракує на наших фестивалях…

Варто також згадати те, що територія фестивалю, це звичайнісінький острів на Дунаї без жодної будівлі, асфальту і ресурсів для проведення таких заходів (я не впевнена чи є там вода, газ і інші комунікації). Все (сцени, торгові намети, душові, туалети) завозять туди на передодні і складають наче конструктор (навіть обкладають територію біля сцен гумовим покриттям)… А головне те, що за умовами договору з місцевою владою наступного дня після фесту о 12. 00 a.m. острів має бути таким як до того… за це працівникам особливий респект…

Відвідавши купу українських фестивалів неважко зрозуміти, що нам до такого рівня організації ще дуже далеко і нашим організаторам є чого в них повчитись.. Звичайно я не можу порівнювати Сігет з Гластонбері чи Вудстоком, бо не була на жодному іншому фесті такого рівня, але не даремно ж він вважається найкращим фестивалем сх.. Європи.. Та й триває він найдовше (правда цього року лише 6 днів) і вартість відносно з іншими європейськими фестами найнижча (хоч цього року ціна кемпінгового квитка вже зросла до 180 євро!). Коротше кажучи, організатори зуміли вдало співвіднести ціну і якість, що часто не вдається зробити організаторам таких дійств у нашій країні (маю на увазі Red Alert, який в цьому році вже не відбувався і той же таки Свірж…)

3. Життя на острові… та за його межами

Цього року я була лише частково на Сігеті, бо жила в готелі за межами острова, а жити не в наметовому містечку, це те саме, що взагалі там не бути… звичайно я все одно весь день проводила на острові, але доводилось щовечора покидати цей світ і повертатись в реальність, а кожного ранку занурюватись в інший вимір…

Насправді життя в готелі має свої переваги., які оцінюють якраз ті люди, які віддають перевагу готелю над кемпінгом.. Готель, в якому зупинялась я (Retro hotel), вигідний тим, що розташований найближче з усіх Будапештських готелів до Obudai Sziget – Острова Обудай (так до речі звати той острів, на якому проводиться фестиваль), хоч він має лише *** (3 зірки), та все необхідне забезпечує: тепла вода цілодобово ( що на острові дефіцит ), душ у номері ( не треба стояти в черзі), зручне велике ліжко ( що 100% краще за будь-який каремат зі спальником ), сніданок, який важко не проспати ( хоч кава там відстійна і омлет пригорілий, але це краще ніж нічого ), а також телевізор, який я жодного разу не ввімкнула і навіть на думці такого не мала… І все це за 265€ за 6 ночей (ця сума включає страховку та послуги туроператора, який відкривав мені візу)… ось так то, не мало і не багато… але порівняно з кемпінгом, який обходиться в 30€- космос!!!

А тепер детальніше про життя в наметі… Найбільший плюс в тому, що атмосфера фестивалю не покидає тебе весь час … тиждень живеш без світла, газу, телефону, будильника, телевізора, новин, справ, обов’язків, з важкістю вираховуєш який день, число, температура повітря, та й зрештою година ( вона потрібна лише щоб дізнатись хто і де виступає в певний момент)… Повернувшись додому, я довго не могла звикнути до всіх тих непотрібних хатніх речей і жахалась розмірів кімнат. Зрештою, таке відчуття переживають напевне всі, хто довго жив у наметі, та мене не відпускало саме після Сігета, до того зі мною такого не було…

Добре те, що на фестивалі немає традиційного наметового містечка до яких ми всі звикли. Там намети розкидані по цілому острові. Траплялись навіть окремі поселення представників якоїсь окремої національності (ми якось раз вночі напоролись на ірландське поселення). Кожен сам може обирати біля якої сцени чи атракції ставити свій намет, що важливіше для нього: душ, кава, вихід з острова, чи хороша музика… От і ми вибрали собі місце здавалося б ідеальне: близько до Main та Hummer Stages, поряд душові та туалети, близько до виходу і до головної алеї на якій є їжа і кава, здавалося б вирахували все. От тільки упустили те, що поселились за чудовою, майже непомітною сценою з прекрасною назвою «Mokka Cuka» ( в угорській «С» читається як [Ц], хоч всі слов’яни читали як українське [С], фоткали на телефони, реготали і довго стібались з нас, коли ми говорили, що там живемо ). Все б це нічого не означало, якби вона не була Drum’n’bass’овою та ще й не працювала в режимі non-stop всі 8 днів минулорічного фестивалю… Спочатку це реально напрягало, ми думали переселятись, але любов до сусідів нас не відпустила… може воно і накраще, я по-іншому почала ставитись до drum’n’bass’у, почала хоч трохи сприймати його (до того терпіти не могла). І чесно кажучи ми мало часу проводили в наметі, навчились ігнорувати всі звуки (їх там стільки, що з’їхав би з глузду, якби прислухався до всього), спали мало, приходили до намету настільки виснаженими, що валились з ніг і падали в непробудний сон, так що ніякий drum’n’bass не заважав.

А тепер щодо сусідів. Життя серед представників різних національностей багато чого вчить… По-перше вчить говорити англійською, по-друге відкриває тобі особливості культур і ментальностей цих національностей, по-третє дає тобі можливість познайомити європейців з українською культурою, музикою, життям… (з сусідом з Нідерландів я бесідувала про МНМ – найважчий фест на просторах СНД, який відбувається в Криму, а також загубила там свій плеєр з купою укр.. року, і надіялась що хтось почує і оцінить). Щодо сусідів, то нам дуже пощастило. Жили біля нас не лише чуваки з Нідерландів, але й угорці – два милих хлопчика десь з-під Будапешту, які мило погодились допомогти нам і по відзначали на карті всі варті уваги місця в центрі столиці. Жили поряд і французи, з ними тісно ми не спілкувались, але парубок на ім’я Жером був дуже милим, любив робити компліменти, і смішив нас весь час своєю манерою вимови англійських слів з французьким «R».

Незважаючи на те, що поряд не жили словяни, ми вивісили прапор на намет , з надією, що хтось таки пройде повз і знайде нас. Так і трапилось – в перший же день прийшли білоруси, ми дуже мило побесідували, але після того зустрілись аж в кінці фестивалю, хоч і довго намагались їх знайти, потім вони знайшлись самі, випадково, і здались вже не такими прикольними, а потім ми ще кілька разів зустрічались на вокзалі, перед від’їздом, зробили фото разом , але ніяких контактів не записали… потім шкодували.. цілий рік…

4. Наші на Сігеті

Весь фест минулого року у нас з подругою проходив у пошуках спочатку українців, а потім конкретно львів’ян. Якось раз під славнозвісним місцевим супермаркетом ми напоролись на компанію з України (Харків – Житомир – Київ). Дехто з них змінив мою долю, а якщо конкретно, то один з них допоміг мені відвідати цьогорічний Сігет. Ми часто помічали прапор десь у натовпі , перлись туди з надією ось вони – наші, підходили , чули російську мову (здебільшого зустрічались кияни) і інколи навіть не знайомились (лише тепер розумію як це тупо). І лише в останній день на вокзалі до нас з подругою підійшли два хлопці і спитали чи ми не на київський потяг, ми відповіли, що на московський, але це той самий потяг і потім виявилось, що вони теж їдуть до Львова, і ми ледь не пропустили той потяг і потім на кордоні нас ледь не залишили в Угорщині у відчепних вагонах, а потім ми так реготали, що побудили піввагона людей і ще довго жартували на вокзалі у Чопі, а потім попрощались і наступного разу коли я зустріла одного з тих хлопак, він мене навіть не впізнав… Але тоді я цього не знала, я була щаслива, бо ми знайшли львівських, хоч не на Сігеті, та принаймні на вокзалі…

Святом душі був концерт групи «..и друг мой грузовик» . Хоч їх з великою натяжкою можна назвати українською групою, хоч тексти їхніх пісень російською, та вокаліст з публікою спілкувався рідною мовою, був вдягнений у синьо-жовту футболку, а на сцені висів український прапор. За це їм особлива подяка – такі речі пробуджують почуття патріотизму. Та наших там було вже не так і багато. Дехто не знайшов їх у програмці ( їх назва була записана абревіатурою та ще й латинкою), а дехто надав перевагу групі The Killers, яка в той же час виступала на Main Stage.

Цьогорічний Сігет був для мене більш українським та ще й пройшов під гаслом Схід і Захід разом .

Спробую пояснити… По-перше, в готель в якому я жила приїхала ціла група українців, яких на Сігет привезла київська тур фірма; по-друге цього року я їхала з компанією Київ – Харків ( Житомир потім приїхав ), які, як і я вдруге на Сігеті, і які мали знайомих серед тих, хто приїхав від турфірми. В перший же день познайомилась з дівчиною зі Львова і лише через деякий час усвідомила, що ми з нею вже знайомі (минулого року разом жили під час фестивалю Славське Рок).

Та остаточно я переконалась в тому, що світ тісний коли на другий день під прапором зустріла і одного з минулорічних друзів-білорусів , і хлопця зі Львова, який колись не впізнав мене (цього разу він пообіцяв, що ніколи не забуде мене… побачимо… на Заході принаймні ще пам’ятав). Не можу передати свого тодішнього стану… так я давно не тішилась… білорус Алекс казав, що я радію так наче виграла мільйон… та насправді це відчуття крутіше ніж мільйон… тоді мене перло так, як не перло вже давно… ніякі наркотики, допінги, гроші, чи будь які інші речовини не змогли зробити мене щасливішою ніж я була тоді…ніж мене зробив Сігет і всі ті люди яких я зустріла… люди яких я вже знала і з якими щойно познайомилась… Якраз здається з другого дня всі українці почали по-кілька разів на день збиратись під прапором ( перед головною сценою була алея з прапорами країн-учасників фестивалю ) і щоразу українців ставало більше і більше, і ми збирались частіше і частіше… народ був і зі Львова, і з Києва, і з Харкова, Дніпропетровська, Луцька, Хмельницького, Луганська, Тернополя, Одеси, Сімферополя та звідки тільки не було народу. І не важливо хто якою мовою говорив – усі збирались під єдиним прапором , дехто носив прапор на поясі, на шиї чи на плечах, дехто носив футболки з «Гайдамаками», а був чувак навіть з костилями синьо-жовтими … Одним словом, відчуття незабутні… відчуття того, що ось ці всі чужі люди насправді дуже близькі і рідні… і все-таки приємно було усвідомлювати, що українці насправді дуже дружній народ, і дружній не лише між собою (ми охоче приймали до себе білорусів, бо свого прапора вони там не мали), представники жодної іншої національності не збирались ось так під прапором, як ми і це робило те відчуття ще приємнішим…

Виступ «Гайдамаків» на головній сцені ще більше підсилив почуття патріотизму і гордості за свою націю… Купа людей з прапорами і українською символікою під сценою

, «Гайдамаки» зі своїми українськими пісеньками та ще й в костюмах з елементами українського народного строю

… все це просто зривало дах… відчуття таке, що й словами не передати… однозначно, цьогорічний Сігет, хоч був і менш фестивальним, зате набагато ріднішим…

І, до речі, я знов не обмінялась координатами з другом-білорусом і більшістю сігетських знайомих і цього разу навіть бажання такого не виникало… а навіщо? Я всеодно знаю коли і де я знову зустріну цих людей – на Сігеті 2010!

5. Sziget music festival – саме так звучить назва фестивалю, хоч ця назва дуже обмежує те, чим насправді є це дійство…. І хоч справді музична частина і приваблює більшу частину відвідувачів, та особисто я і багато моїх знайомих їхали вже двічі туди не заради списку учасників а за настроєм, атмосферою і враженнями…

Звичайно Line up там мега зірковий .
Завдяки Сігету я почула, відчула і побачила таких Superstars, як Iron Maden, Apocaliptica , Serj Tankian , R.E.M, Sex Pistols, Baby Shambles , Allanis Morisette , Kaiser Chifs , Meshuggah – минулого року, а також Faith no more, Placebo, Offspring , Prodigy, Satirycon , Fatboy Slim та інші – цього року… Прикро лише те, що як того року, так і цього я припускалась однієї і тієї ж помилки – не ознайомилась з творчістю учасників… набагато легше було б обирати сцену (там одночасно відбувається купа концертів і часто хочеться бути одразу на кількох), якби знав що той чи інший виконавець собою являє… а ще прикро коли на фестивалі купа людей ходять у футболках якоїсь групи і заявляють, що приїхали заради них, а я поняття не маю хто це… хоч і у цьому є свої плюси: я для себе зробила купу відкриттів цього року. Мені дуже сподобались Lily Allen, Subscribe , The Ting Tings, Deathstars … всі вони зовсім різні, але справили на мене незабутнє враження…залюбки послухала б їх знову… але якщо бути відвертим, то на Сігеті (особливо на Main Stage) немає гуртів, які б не подобались.. є такі, що захоплюють менше, є такі, що більше, але варто лише підійти ближче до сцени, відчути як від потужності звуку земля тремтить під ногами і у тобі підстрибують нутрощі, побачити як відривається натовп поряд з тобою і виконавці на сцені, усвідомити себе частинкою цього неперевершеного і незабутнього шоу… і все… ти просто не зможеш встояти на місці… звичайно під сцену ( особливо під головну потрапити не так вже й просто… сігет щорічно відвідує понад 400. 000 осіб… та мені це вдалось під час виступів Serj Tankian, Sex Pistols, Kaiser Chifs, та Offspring, і мушу зізнатись, що це одні з найяскравіших вражень в моєму житті… і навіть неважливо наскільки близько ти знаходишся від сцени, подобалась тобі група до того чині, і чи чув ти її взагалі, ти не зможеш просто стояти і дивитись… ти обов’язково співатимеш, танцюватимеш і насолоджуватимешся тими моментами. Бо всі вони неповторні…

Прикро лише те, що не можна бути в кількох місцях одночасно… попри зірковий склад учасників на головній сцені, там є купа не менш цікавих сцен і просто наметів які варто відвідати… В цьому році я регулярно відвідувала MTV Rock Stage, яка в минулому називалась Hummer World Music Stage і заполонила моє серце… Хоч і змінилась назва, та «легшою» вона не стала… Саме там виступали Apocaliptica, Meshuggah та Satirycon… Саме там можна було пробратись якнайближче до сцени і зробити хороші фото…

Вартими уваги були також сцени А-38, на якій минулого року виступали наші «Грузовики», Party Arena на якій грали купа всесвітньо відомих DJ’їв, серед яких Armin Van Buuren (виступ якого я випадково пропустила…), The Crystal Method, Paul Oakenfold та багато-багато інших…(насправді я дуже далека від такої музики і вона швидше не подобається мені, ніж викликає захоплення, але вважаю, що побачене мною там, все ж заслуговує на увагу), World Music Stage, Blues Bar, Budapest Jazz Club, Afro-Latin&Reggae Stage на яких я так і жодного разу цього року не побувала… шкода, що не було на Сігеті 2009 Tribute Stage, на якій минулого року я проводила купу часу, насолоджуючись виконанням старих і добрих пісеньок Металіки, Зепелінів та AC\DC у виконанні гуртів Alcoholica, AB\CD та інших… Цього року відбувались триб юти на Хендрікса і Дорс, але через велику кількість відвідувачів у Blues Bar, де вони відбувались, я так і не потрапила…

Якщо вже я почала про тих, кого так і не почула, то мушу зізнатись, що шкодую також за I am X, яких мені рекомендувала подруга, а я пропустила їх через поїздку в Будапешт, а також Klaxons, під час виступу яких, я була змушена піти перевдягатись (це вже окрема історія).